ўодн¤ натикаюс¤ на це, ≥ щодн¤ ¤ збентежена й щаслива. јби мен≥ судилос¤ народитис¤ чолов≥ком, ¤ ототожнювала б присутн≥сть кота з коханою ж≥нкою. ¬оно Ч мТ¤ке ≥ пухнасте, немов друга ¤, реал≥зована в ≥ншому житт≥,Ч пересл≥дуЇ мене пост≥йно.
ѕриходжу додому, ≥ вже на пороз≥ воно плаче за моЇю увагою. јвтоматично, за звичкою, прост¤гаю руку, щоб пригладити шовковисту шерсть, ≥ кличу його по ≥мен≥. ¬≥н пихато п≥дповзаЇ до мене ≥ вимагаЇ ласки, водночас вс≥ма ф≥брами своЇњ кошачоњ душ≥ благаючи дотику.
ѕосм≥хаюс¤ до нього поблажливо ≥ на мить т≥шу, торкаючись чорноњ, аж блакитноњ шерст≥ рукою. ¬игинаючись в≥д блаженства, мружить своњ самовдоволен≥ оч≥... ÷е той момент, коли невразлива тварюка даруЇ тоб≥ ≥люз≥ю рабства. ¬≥н холодним носом ц≥луЇ мою долонь, ≥, здаЇтьс¤, нав≥ки заринувс¤ б у тепл≥ об≥йми хаз¤йки....
Ќедарма кот≥в пор≥внюють з ж≥нками! ¬оно, незалежне, починаЇ усв≥домлювати Ч хаз¤њн вже тут, у його житт≥, тому починаЇ в≥ддал¤тис¤... „и знаЇте ви це в≥дчутт¤, коли р≥дне тепле т≥ло вислизаЇ, мов п≥сок кр≥зь пальц≥? ўойно воно було нав≥к твоЇ, а тепер... «даЇтьс¤, житиме ц¤ душа тис¤чу рок≥в ≥ н≥ на мить не згадаЇ про твоЇ ≥снуванн¤. ћо¤ долонь, ¤ка щойно пестила тепле, прагнуче ласки т≥льце, наражаЇтьс¤ на пр≥рву. “епер мо¤ черга грати. Ќесамовито бажаю знову в≥дчутт¤ т≥Їњ безсловесноњ покори, ¤ка щойно дарувала мен≥ владу над чињмсь житт¤м. –ука, прост¤гнута над пр≥рвою, бажаЇ в≥дчувати теплий дотик кошачоњ шерст≥.
¬оно бажаЇ ласки, та не хоче повн≥стю п≥дкоритис¤. “о ≥люз≥њ; ≥ ти, ≥ в≥н Ч ви обоЇ знаЇте, що нав≥ки в≥н залишитьс¤ в≥рний тоб≥. ƒл¤ тебе це Ч перемога, дл¤ нього Ч г≥ркий та солодкий програш... “ак хочетьс¤ ц≥лувати долонь хаз¤њна тис¤чу раз≥в, проте боњшс¤ загибельноњ залежност≥. ¬≥н т≥каЇ в≥д тебе, цей зв≥р, щоб шукати твою долонь у тис¤ч≥ людських дотик≥в. ¬≥н помираЇ без тебе, та не повернетьс¤, доки ти не почнеш благати навкол≥шках. оли одного разу к≥т вир≥шить покинути вас, в≥н це зробить. ≤ дов≥ку не пробачить, ¤кщо не намагатиметес¤ повернути його...
ѕоклич Ч ≥ з тис¤ч≥ в≥н вп≥знаЇ запах твоњх рук, ≥нтуњтивно в≥дчуЇ твоњ кроки. Ѕачиш Ч он в≥н звиваЇтьс¤ довкола дверей, шарпаючи об них свого розк≥шного хвоста. ¬≥н зненавидить тебе, коли не прост¤гнеш до нього руки, коли не пом≥тиш його страждань, ¤кщо не вибачатимешс¤, благаючи, нав≥ть не розум≥ючи своЇњ вини.
≥т не знаЇ, чого хоче. Ћиш зв≥р¤чим ≥нстинктом чуЇ Ч коли ти вперше приголубив його, коли тоб≥ стало сили приручити це тварен¤ Ч ти маЇш вчитис¤ в≥рност≥, маЇш бути …ќ√ќ доскону в≥ку...
Ќе сумн≥вайс¤ Ч в≥н не поступитьс¤ н≥чим, в≥н любитиме до обожненн¤, ц≥луватиме долон≥ холодним носом, носитиме тоб≥ мертв≥ миш≥ Ч ≥ вимагатиме лише одного: в≥рност≥. ≈гоњстична злюка не в≥дпустить тебе вже н≥коли. «аскочить на кол≥на, насолоджуватиметьс¤ твоЇю ласкою, питиме з очей, мов упир, твою безсмертну людську душу, ≥ в≥ддасть натом≥сть лиш холодний погл¤д зв≥риних очей. ўе й, напевне, об≥злитьс¤ на тебе за свою н≥му покору Ч ≥ вкусить твою руку, аби продемонструвати свою нереальну незалежн≥сть. ј пот≥м прийде вноч≥, щоб з≥гр≥ти тебе й самому з≥гр≥тис¤ коло твоњх сн≥в.
Ћюбить ≥ ненавидить, голубить ≥ в≥дштовхуЇ, шостим чутт¤м викриваЇ ус≥ твоњ замисли... ѕТЇ тебе, ц≥луЇ, жене, ластитьс¤, кусаЇ, нехтуЇ, передбачаЇ кожний крок... „и ж можна всто¤ти перед цими протир≥чч¤ми? «дивуватис¤, ц≥лувати, ≥гнорувати, захистити, п≥дкоритис¤, захоплюватис¤ Ч цього заслуговують лише пок≥рн≥ й незалежн≥ Ч коти та ж≥нки.
